Коли інша людина стає власним «Я»…

Подібна історія бере початок  в ранньому дитинстві (довербальний період). В цей час немовля, грудна дитина мислить себе очима інших: «Я існую, коли мама мене бачить». Матері таких малят часто говорять: «ми їли», «ми спали», тощо. Подібне є свідченням несвідомого злиття внутрішнього світу матері і дитини. Тобто, мати є власним «Я» своєї дитини.

Поступово, по мірі підростання сина чи доньки, відбувається емоційне відокремлення від матері. Такий процес необхідний, щоб малюк зміг ввійти в світ за межами родини, де немає мами.  Для цього образ матері у дитини переноситься із зовнішнього світу у внутрішній.

 Буває, що цей образ так і залишається тільки в зовнішньому світі. У власному внутрішньому - виникає «порожнеча». Такий стан речей відображається на стосунках з іншими людьми: інша людина має стати тією частиною «Я», яка заповнить «порожнечу» відсутності материнського образу.

Подібні стосунки викликають у партнера бажання швидше їх позбутися – надто сильне напруження вони спричиняють.

Партнер сприймається в світлі материнського образу. Виникає підстава  для фантазії, що  базові потреби в любові, прийнятті і безпеці будуть вирішені за рахунок цього стосунку. В такому разі можемо говорити про відсутність особистісної зрілості, залежні стосунки, прагнення до цілковитого емоційного злиття.

Зрілість полягає у вмінні самостійно турбуватись про себе, приймати себе, створювати безпечне середовище для себе. А згодом, застосувати ці вміння до власних дітей.

Бути матір’ю – відповідальне завдання. Наші матері різні і від цього світ є різноманітним і цікавим. Тому не важливо, що зуміла передати вам мати, важливо те, що тепер ви, як доросла людина, зробите з цим «спадком».

Записуйтесь на консультацію в робочі дні з 10.00 - 18.00 за номером на головній